Я ніколи не помічав у собі мазохістських нахилів, але останні кілька років приблизно раз на тиждень я їх спостерігаю з лякливою стабільністю. Я почав дивитися "Свободу з Савіком Шустером", а потім "Шустер live".
І хоча майже завжди мені наперед відомо, що і як у цій програмі відбуватиметься, кожної п'ятниці я відганяю дружину від телевізора і втуплююся в екран. Які там пристрасті, які клятви, які обіцянки, які жахливі звинувачення! І... нічого. Все залишається, як було, якщо не гірше.
Політики - на своїх місцях, нагулюють капітал і дружньо балакають у кулуарах Верховної Ради. А народ - на своєму місці, жаліється на жахливе життя, на політиків, на кризу і на Росію (Америку). Зате наступної п'ятниці - все з новою енергією і запалом повторюється - клятви, звинувачення et cetera et cetera. Після перегляду "Свободи" я завжди ще години як мінімум дві не можу заснути, думаю - доки ж таке свинство буде тривати? Скільки ж часу народ це все "їстиме"? А приблизно півроку тому зрозумів - це назавжди. Ніколи нічого не зміниться. Тоді мені стало зовсім сумно. Я ніколи не бавився у політолога, але зараз спробую поділитися з читачами своїми роздумами.
На мій погляд, в Україні існує дві найбільші проблеми - корупція (і хабарництво як її підвид) та націонільна розділеність. Почну з першого пункту.
У 2004 році я працював в одній з львівських фірм із продажу ... (неважливо чого). Офіційно на роботу було прийнято тільки осіб десять, а всі решта (разів у п'ять більше) отримували зарплату у конвертах, себто ніяких податків за них фірма державі не сплачувала. Помаранчеву революцію люди сприйняли з величезним піднесенням (а хто у Львові сприймав її інакше?) і половина фірми на чолі з керівництвом поїхала до Києва. По приїзді звідти у головній кімнаті офісу було вивішено синьо-жовтий прапор, портрет Ющенка і світлини з Майдану. Але коли я через якийсь місяць підійшов до власника фірми і запитав, чи він збирається приймати офіційно на роботу всіх без винятку працівників, то в його очах я побачив такий нескінченний подив і тривогу за мій стан здоров'я (чи я часом не збожеволів), що я все відразу зрозумів. Він і не збирався цього робити! А для чого? Всі слова і заклики Майдану стосувалися не його особисто, а когось зовсім іншого. Для чого ж йому прибутки свої втрачати? Ще через якийсь час я виявив дуже цікаву річ - люди і не збиралися дослуховуватись до гасел Майдану. Хабарі податківцям, митникам, даішникам, не кажучи вже про лікарів і вчителів (хоча який же це хабар - лікарям і вчителям) як давали раніше, так і продовжували давати. А ті, відповідно, продовжували брати - ну не відмовлятися ж їм, вони ж не ідіоти. Зрозумів я тоді, що головний рушій революції (як його тоді називали) - середній клас, власними ж руками і загнав цю революцію у могилу! Виходило, що Ющенко мусів боротися з власним народом, який його ж підтримував. А це - шлях у нікуди.
Я жодною мірою не ідеалізую Ющенка, він наробив стільки помилок, що навіть в голові не вкладається, як йому це вдалося. Головні з них - прагнення до НАТО, тоді як всім було зрозуміло, що нічого, окрім роздратування Росії і озлоблення Східної України, це не викличе, і те, що підтягнув до себе Балогу, відомого своїм надзвичайно мальовничим минулим і, як подейкують, теперішнім. Балога успішно довершив всі політичні помилки Ющенка, а коли зрозумів, що в Секретаріаті вже нічого не урвеш - відразу втік звідти. Проте я і тепер переконаний, що Ющенко говорить до людей щиро і відверто, от лише говорити нема до кого. Середній клас - розчарований, бо хабарництво процвітає, бізнес душать (а хто винен - дивися вище). Прості люди (робітники і селяни) - бачать тільки постійне здорожчання товарів та ріст інфляції. А до всіх інших чинників становища у країні їм немає діла. Проблема друга. Особисто я для себе розділяю населення України на чотири категорії - москалі, громадяни України, етнічні українці й українці. Перших дві категорії - росіяни, але якщо москалі надіються, що незалежність України - явище тимчасове і роблять все для того, щоб так воно і було (принципово не вчать української мови, сміяться з вишитих сорочок і називають українців бидлом), то громадяни України щиро поважають українців, вміють спілкуватися українською мовою і розуміють, що Росія спить і бачить Україну у своєму складі, але принципово голосують за Партію Регіонів, прекрасно усвідомлюючи, що ПР - це купа злодіїв. Зате вони - за "расширение связей"!
Етнічні українці називають самі себе хохлами (якби хтось знав, як я
ненавиджу це слово!) і голосують за Симоненка і Вітренко (вони ж бо за простий народ!) , не дивлячись на те, що всім відомо - цих "політиків" фінансують з Москви. Етнічні українці спілкуються суржиком і зовсім тим не переймаються, слухають Вєрку Сердючку навіть тверезі і сміються з жартів "Вечірнього кварталу".
Українці думають те, про що говорить "Свобода" Тягнибока, але не голосують за неї, бо дуже вже бояться звинувачень у націоналізмі, клянуться, що візьмуть зброю до рук, якщо на землю України ступить нога окупанта, і водночас голосують за БЮТ, не бачачи того, що ніякої національної ідеї БЮТ не несе.
Ці чотири категорії приблизно рівні за кількістю. І так буде завжди. І так само завжди Захід України не підтримає політика з Донецька, хоч би якою чесною людиною він не був, бо будуть боятися - а ну ж втягне у новий СРСР.
І на Сході України не будуть масово голосувати за висуванця з Галичини, бо ж він каже, що УПА - це герої і, можливо, знову поведе Україну до НАТО. Я думаю, що навіть років через п'ятдесят ситуація не зміниться (звичайно, якщо Україна проіснує доти).
Підсумовуючи написане - сумно все... Люди звикли хабарі давати, і їх неможливо ніякими закликами від цього відучити. Майже у кожній сім'ї є
людина, яка працює на посаді, де отримує хабарі. Відповідно, якщо б сталося диво і всі (підкреслюю - всі) хабарники потрапили б за грати - у більшості родин піднявся б плач і стогін, бо вони втратили годувальника. Такого поняття як Народ України не існує. Є Населення України, і не більше.
Залишається лише з сумом дивитися Савіка Шустера, довго крутитися після цього в ліжку, думаючи - доки ж вони так з людей знущатимуться. І думати - а чи такою вже катастрофою було б, якби Україна розділилася?
Анатолий Романко
|
